ХодімоЗразок

Хто мій ближній

Автор: С. Джордж Томас

Одного дня законник підійшов до Ісуса і запитав: «Учителю, що я маю зробити, щоб отримати вічне життя?» Ісус подивився на нього і замість відповіді поставив законнику своє запитання: «Ти знавець закону. Ти скажи Мені. Що говорить Божий закон і як Ти його тлумачиш?» Законник без вагань пролунав: «Люби Бога всім своїм серцем, душею, силою і розумом. І люби свого ближнього, як самого себе».

Похваливши законника за його відповідь, Ісус сказав йому, що він повинен піти й робити саме це, якщо він справді хоче вічного життя. У законника не було проблем із любов’ю до Бога, але він хотів отримати роз’яснення. Тож він продовжував тиснути на Ісуса і запитав: «А хто мій ближній?» Іншими словами, він казав: скажи мені, кого я повинен любити, а кого я не повинен любити. Кого я повинен прийняти, а кому я можу відмовити? До кого я маю звертатися, а кого я можу просто ігнорувати? Чи не є одні люди, котрі заслуговують любові, а інші – ні?

Ісус знову відмовився відповідати на запитання цього чоловіка. Натомість Він почав розповідь. Сценарій був майже комічний: законник запитав: «Хто мій ближній?» і Ісус відповів: «Одного разу подорожував один чоловік з Єрусалиму до Єрихону…». Уявляєте розчарування законника? Усе, що він хотів, — це проста відповідь, а Ісус почав розповідати історію про якогось чоловіка, який вирушив у подорож з Єрусалима до Єрихону. Але це було набагато більше, ніж просто історія. У цій історії була мета, глибина та деталі, які Ісус спеціально включив, щоб викрити всі відмовки, які ми використовуємо, щоб утриматися від любові та спілкування з людьми навколо нас.

Усі, хто слухав Ісуса того дня, знали, що дорога з Єрусалима до Єрихону пролягає 45 кілометрів через гори та спускається приблизно на 1 кілометр. І це точно не той шлях, яким ви хотіли б пройти після настання темряви, тому що це було сумнозвісно популярне сховище для бандитів.

На чоловіка напали грабіжники, його роздягли догола, побили до втрати свідомості та кинули в яму помирати. Зрештою повз проїхав священник. У цей період історії священники займали найбагатші, найвпливовіші та найшанованіші посади в усьому Ізраїлі. Як політичні та духовні лідери, вони були вершиною єврейського суспільства. Коли цей священник побачив чоловіка, вкритого пилом і кров’ю, що лежить на узбіччі дороги, він повернув на іншу сторону дороги, щоб уникнути його, і пройшов повз. За священником йшов левит — ще один духовний лідер. Побачивши, що чоловіка побили бандити, та злякавшись за власне життя, він поспішив повз.

Ось тут Ісус зробив щось абсолютно сміливе: Він представив самарянина як героя історії. І ось чому це було так революційно: євреї не просто не любили самарян; вони зневажали їх. До самарян панувала така глибока ненависть, що євреї справді співали пісні у своїх синагогах про те, які вони дурні. Є навіть докази того, що деякі молитви, якими молилися в синагогах протягом першого століття, включали прохання до Бога, щоб Він переконався, що самарянам не дозволять брати участь у вічному житті! Чи можете ви уявити їхні молитви? «Боже, я молюся за мою дружину, моїх дітей, моїх батьків. О, і не міг би Ти, будь ласка, не пускати жодного самарянина на небо? Дякую Тобі. Амінь».

Усвідомлюючи глибоко вкорінену ненависть євреїв до самарян, Ісус зробив самарянина героєм Своєї розповіді продуманою та важливою метою. Коли самарянин підійшов до пораненого, він був зворушений співчуттям. Він очистив чоловікові рани та надав першу допомогу. Потім, посадивши його на власного осла, самарянин відвіз чоловіка до сусіднього міста (яке, швидше за все, було єврейським містом), де він забронював для нього номер у заїзді і заплатив за це.

Завершуючи Свою історію, Ісус звернувся до законника і запитав: «Як на твою думку, хто був ближнім цього чоловіка, якого побили?» Дивлячись на землю, законник навіть не зміг змусити себе сказати: «Самарянин». Натомість він пробурмотів: «Хлопець, який виявив милосердя». «Вірно», - відповів Ісус. «Тепер іди та роби те саме».

Тож яка головна різниця між священником, левитом і самарянином? Усе зводиться до одного слова… співчуття. Коли він побачив пораненого чоловіка, самарянин не сказав, що чоловік «мав знати краще», що будь-хто, хто досить дурний, щоб загравати з небезпекою, мандруючи нерівною дорогою з Єрусалиму до Єрихону, заслуговує пожинати наслідки свого власного поганого вибору. Ні, він підняв його і приніс до місця зцілення.

Запитайте себе сьогодні: «Хто мій ближній?» Це ті, кого пограбували головорізи й бандити світу — страх, відчай, горе, біль, бідність, хвороба, ненависть, безнадія, нещастя — потім побили й залишили вмирати. Вони є за кожним рогом, за який ми повертаємо — з усіх верств суспільства. Ніхто не застрахований. Ніхто не залишається недоторканим.

Ми дотримуємося дистанції? Чи ми вдаємо, що не бачимо їхнього болю, і поспішаємо з нашим життям? Чи ми думаємо про себе: «Я просто помолюся за них», а потім піду своєю дорогою? Або ми дозволимо нашим серцям зворушитися співчуттям? Чи ми припинимо те, що робимо, — навіть якщо це щось добре, щось духовне — і станемо на коліна біля тих, кому боляче... тих, хто загублений і самотній... обіймемо їх і понесемо туди, де вони зможуть знайти життя, надію та зцілення?

Просіть Бога пом’якшити ваше серце до тих, хто вас оточує — до ваших сусідів, ваших колег, тих, з ким ви контактуєте. Попросіть Його пробудити у вас любов і співчуття до них та їхніх потреб. Попросіть Його дати вам сміливість і мудрість йти з ними та запропонувати їм надію та життя.

Співчуття — це здатність бачити поза зарозумілістю грішних чоловіків і жінок і проникати в зламану душу людини… в серце, яке відчайдушно потребує благодаті Бога.
~ Мет Чендлер

Вірш для запам’ятовування:

Але як же люди зможуть кликати Господа на допомогу, якщо вони не повірили в Нього? Як можуть вони повірити, якщо нічого не чули про Бога? І як вони почують, коли ніхто не проповідує про Нього? А як вони будуть проповідувати, коли їх не послано для цього? Як сказано у Святому Писанні: «Як це прекрасно бачити тих, хто приносить Добру Звістку». Римлян 10:14–15