каМЕНІ #4

Яким був почерк Ісуса? Навряд чи ми зможемо це дізнатися. Та чи є це важливим? Єдина згадка у Писанні про те, що Ісус щось пише, є в Євангелії від Івана, у 8-му розділі. Там Він писав щось на землі. Саме у той момент до Нього привели жінку, що вчинила гріх перелюбу. Когорта людей безцеремонно підштовхувала її перед собою. Чи була вона винна? Скоріше за все так! Чи повинен був звершитися справедливий суд? Однозначно!

Сторона обвинувачення вже давно оголосила вирок і лише чекала на його виконання. Та раптом хтось подав ідею запитати думку Ісуса. Мотив їхній був лукавим: використати цю ситуацію у своїх підступних планах, знайти будь-що проти Ісуса. Душа цієї бідолахи їх не цікавила – таким, на жаль, був почерк їхнього життя.

Кожен із них тримав свій камінь напоготові. Жахлива смерть: кинуте з близької відстані каміння калічить тіло, рве шкіру, розбризкує кров. Але цього разу щось пішло не за планом.

Ісус не забороняв їм! Не казав, щоб вони повикидали каміння з рук. Раптом  однією єдиною фразою Він відкрив, що насправді камінь знаходиться не тільки у їхніх руках, але і на їхніх серцях. І той, що на серці, набагато важчий і набагато глибше мучить.

«ХТО ІЗ ВАС БЕЗ ГРІХА, ХАЙ ПЕРШИЙ У НЕЇ КАМЕНЕМ КИНЕ!»

Сумління прокинулося під камінним серцем. Сумління нагадало вчорашню сварку із сусідом, обмануту вдову, глузування над сліпим, нецензурне слово, кинуте у спину римського воїна, несплачені податки, зайву чарку... Сумління зсунуло каменя, що приховував потаємне життя, як звичайний камінь, що довго пролежав, ховаючи жуків і хробаків під собою.

«Хто з вас без гріха....»

Єдиним, Хто у ту мить і за такої умови міг кинути каменем у жінку, був Ісус, але це не Його почерк. Він не похвалив її, але і не засудив, бо прощення, яке Він тримав у руках, було більшим за камінь справедливості.

Можливо, твоє життя повне каміння, що летить, інколи навіть небезпідставно, у твій бік? Знай, що Ісус прощає і не кидає каміння у тебе. Це – почерк Спасителя.