Сумуємо з надією Зразок

Процес перед прогресом 

Коли ми усвідомлюємо, що втрачено, горе викликає перші відчуття болю. Але воно також з’являється, коли нам нагадують про нашу втрату протягом дня. Це може виникнути раптово, і перш ніж ми це усвідомимо, ми починаємо плакати, сповнені злості та відчуваємо себе абсолютно безнадійними. Нам не подобається біль, але якщо ми хочемо досягти прогресу у своєму горі, ми повинні опрацювати свій біль—опрацювати, перш ніж прогресувати. 

Не ігноруйте його

Єдиний спосіб подолати горе — це пройти його. Буквально дивитися горю прямо в очі і звертатися до нього — неймовірно важко. Ми не можемо приборкати своє горе і не можемо дозволити йому задушити нас. Звернення до нашого горя означає, що ми тужимо, коли нам потрібно тужити. Ми не ігноруємо його, але припиняємо те, що ми робимо, і сумуємо. Це може бути через сльози чи крики. Однак ми опрацьовуємо свій біль так, як ми його опрацьовуємо. 

Не порівнюйте

Існують різні види горя, і, на думку більшості експертів, горе виникає поетапно. Ми можемо не досягти всіх етапів або навіть у тому самому порядку чи одночасно. Фактично, ми можемо пройти через один, перейти через нього, а потім повернутися до нього пізніше. Справа не в тому, що ми досягаємо етапів згідно з якимось планом, а в тому, що ми розуміємо, що не існує «одного розміру для всіх» для процесу горя. Ваш біль і переживання належать вам. 

Можливо, ми переживаємо не наше власне горе, а натомість спостерігаємо за чужим горем. І нам це не подобається. Ми робимо або говоримо речі, щоб відвернути їхню думку від втрати. Хоча є час допомогти іншим, щоб вони не сиділи постійно у своєму болі, ми не можемо поспішати людей проходити через горе, тому що нам незручно спостерігати за ними. Давайте думати про їхні потреби, а не про те, наскільки незручною здається ситуація. Можливо, ми просто сидимо з ними, поки вони плачуть, або задовольняємо потреби, які вони просто не можуть виконати. Що б це не було, давайте пам’ятати про них і робити все можливе, щоб переважно мовчати.

Важко помітити прогрес у печалі. На перших порах здається, що ми тонемо й не прогресуємо, але це так. Скорбота про нашу втрату насправді потребує зусиль з нашого боку, щоб досягти кінця шляху горя. Не падайте духом.