Емоційна нестабільність

Коли шок минув, я з головою поринула в період емоційної нестабільності, який був мені чужий. Я втратила себе, і я сумувала за собою, але не знала, куди я зайшла і як повернутися.

Я ніколи до кінця не усвідомлювала глибину слова "спустошення", поки у мене не стався викидень. Я була майже паралізована горем. Найменші дрібниці змушували мене плакати. І так було. Багато. Сліз. З часом я змогла перестати соромитися сліз і прийняти їх. Якщо я бачила новонароджену дитину в продуктовому магазині і мала емоційний зрив посеред дев'ятого ряду, це було нормально.

Мої стосунки з іншими страждали. Дружба з вагітними або жінками, які народили дитину, була винятковим випробуванням. З наближенням терміну пологів, коли їхні діти росли на моїх очах, я розмовляла з ними все менше і менше. Справа була не в тому, що вони говорили або робили, я просто не могла змиритися з реальністю того, як могло би виглядати моє життя.

Хоча зазвичай я жила з постійною іскрою творчості, я була порожньою. У мене не було ні мотивації, ні сил, ні бажання. Я дивилася на екран телефону, щоб заповнити години порожніми відволікаючими факторами, щоб не залишатися наодинці зі своїми думками.

Протягом всього цього періоду я не поводилася з мудрістю, яка так гарно описана в Посланні Якова. Хоча переживання емоційної нестабільності є частиною процесу скорботи, я не просила Бога допомогти мені пройти через це. Чесно кажучи, на деякий час я застрягла і хотіла залишитися на місці. Шкода, що я не прийняла Божу мудрість і не випробувала характер, який Він обіцяє у Своєму Слові – чистий, миролюбний, щирий, сповнений милосердя і всякого доброго плоду. Зрештою, я зрозуміла, що ігнорувала Того, Хто точно знав, що я переживала, і Хто прагнув бути присутнім у моєму болю.