Вiд Луки 8:5-15
Вiд Луки 8:5-15 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
«Вийшов селянин і заходився сіяти. І коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги і було витоптано, ще й птахи налетіли і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, і коли вони проросли, то одразу ж паростки засохли через брак вологи. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. А решта зерна впала на добру землю й проросла, і зерно вродило в сотні разів більше від посіяного». Розповівши цю притчу, Ісус завершив: «Той, хто має вуха, нехай почує!» Учні запитали Ісуса, що означає ця притча. Тоді Він відповів: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах, щоб дивились вони, але не бачили, чули, але не розуміли». «Ось вам пояснення притчі: зерно — то Слово Боже. Зерно, що впало при дорозі — це ті, хто чує Слово, але з’являється диявол і віднімає Слово з їхніх сердець, щоб не мали віри. І не буде вже їм спасіння. Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його, але не мають міцного коріння. Вони вірять якийсь час, але настає час випробувань, і вони відвертаються від Господа. Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші радощі життя душать Слово, і воно не дає плодів. А зерно, що впало на добру землю — це люди з добрими й чесними серцями, які чують Слово й підкоряються йому. Тож наполегливістю своєю вони приносять щедрий врожай».
Вiд Луки 8:5-15 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Вийшов сіяч сіяти своє насіння, і коли сіяв, одне впало край дороги, і було потоптане, і його поклювали пташки небесні. Iнше впало на камінь і, вирісши, засохло, тому що не мало вологи. Ще інше впало серед терну, і терен, вирісши з ним, заглушив його. Ще інше впало в добрий грунт і, вирісши, принесло плід у стократ. Сказавши це, Він вигукнув: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Тоді Його учні запитали Його: Що означає ця притча? Він сказав: Вам дано пізнати таємниці Царства Божого, а іншим говориться притчами, щоб вони дивилися — і не бачили, слухали — і не розуміли. Ось що означає ця притча: насіння — це слово Боже. Те, що впало край дороги, означає тих, що чують, до яких потім приходить сатана і викрадає слово з їхнього серця, щоб вони не увірували і не спаслися. Те, що впало на камені, означає тих, які, коли почують, з радістю приймають слово, та не мають кореня; вони якийсь час вірують, а під час спокуси відступають. Те, що впало в терен, означає тих, які, почувши, відходять, і заглушаються життєвими турботами, багатством і насолодами, і не приносять зрілих плодів. А те, що впало в добрий грунт, означає тих, які, почувши слово, зберігають його в доброму й щирому серці і приносять плід із терпінням.
Вiд Луки 8:5-15 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости. А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стокротно. Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Запитали ж Його Його учні, говорячи: Що визначає ця притча? А Він відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли. Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово. А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам’янистому ґрунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають. А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають. А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості.
Вiд Луки 8:5-15 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Вийшов сіяч сіяти своє зерно. Коли сіяв його, одне впало при дорозі й було витоптане, і птахи небесні визбирали його. А друге впало на каміння та, зійшовши, всохло, бо не мало вологи. Інше впало серед терня, і як виросло терня, то заглушило його. Ще інше впало в добру землю і, зійшовши, дало врожай у сто разів. Кажучи це, Він наголосив: Хто має вуха, щоб слухати, — нехай слухає! Учні ж запитували Його, [кажучи]: Що означає ця притча? А Ісус відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим — у притчах, щоби дивилися — і не бачили, щоби слухали — і не розуміли. Ось що означає ця притча: Зерно — то Слово Боже. А що при дорозі, — це ті, які почули, та потім приходить диявол і забирає Слово з їхнього серця, щоб не повірили й не спаслися. А що на камені, — це ті, хто тільки почує, з радістю приймає Слово; але вони кореня не мають, до часу вірять, а під час випробування відступають. А що в терня впало, — це ті, які почули, але, обтяжені клопотами, багатством та життєвими насолодами, відходять і не дозрівають. А те, що на добрій землі, — це ті, хто, почувши Слово щирим і добрим серцем, бережуть і приносять плід у терпінні.
Вiд Луки 8:5-15 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Вийшов сїяч сїяти насїннє своє; і, як він сїяв, инше впало край шляху; й попритоптувано його, й птаство небесне пожерло його. А инше впало на камінь; і посходивши, посохло, бо не мало вогкости. А инше впало між тернину; й розвившись тернина з ним, поглушила його. А инше впало на землю добру, й, зійшовши, дало овощ у сотеро. Се промовивши, покликнув: Хто має уші слухати, нехай слухає. Питали ж Його ученики Його, кажучи: Що се за приповість оця? Він же рече: Вам дано знати тайни царства Божого, другим же в приповістях, щоб дивлячись не бачили, й слухаючи не розуміли. Єсть же ся приповість: Насїннє, се слово Боже. Ті, що край шляху, се, що слухають; опісля ж приходить диявол, та й забирає слово з серця їх, щоб віруючи не спасли ся. Що ж на каменї, се, що, вислухавши, з радістю приймають слово, та сї кореня не мають; до часу вірують, а під час спокуси відпадають. Що ж між тернину впало, се, ті, що вислухавши, відходять, і журбою, та багацтвом, та роскошами життя поглушені, не дають овощу. Що ж у добрій землї, се ті, що, вислухавши слово, в серцї щирому й доброму держять, і дають овощ у терпінню.