Від Луки 8:5-15

«Вийшов селянин і заходився сіяти. І коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги і було витоптано, ще й птахи налетіли і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, і коли вони проросли, то одразу ж паростки засохли через брак вологи. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. А решта зерна впала на добру землю й проросла, і зерно вродило в сотні разів більше від посіяного». Розповівши цю притчу, Ісус завершив: «Той, хто має вуха, нехай почує!» Учні запитали Ісуса, що означає ця притча. Тоді Він відповів: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах, щоб дивились вони, але не бачили, чули, але не розуміли». «Ось вам пояснення притчі: зерно — то Слово Боже. Зерно, що впало при дорозі — це ті, хто чує Слово, але з’являється диявол і віднімає Слово з їхніх сердець, щоб не мали віри. І не буде вже їм спасіння. Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його, але не мають міцного коріння. Вони вірять якийсь час, але настає час випробувань, і вони відвертаються від Господа. Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші радощі життя душать Слово, і воно не дає плодів. А зерно, що впало на добру землю — це люди з добрими й чесними серцями, які чують Слово й підкоряються йому. Тож наполегливістю своєю вони приносять щедрий врожай».