Жалість до себе

Ви коли-небудь відчували себе невидимим? Я відчувала. Більше, ніж я хочу це визнати, я часто почуваюся невидимою — і не як супергерой. Я самотня християнка, як би я не намагалася боротися з цим, я часто задаюся питанням, чи хтось помічає мене, навіть у Церкві. Кожного разу, коли я потрапляю в цей темп, де відчуваю себе забутою і самотньою, я зупиняюся і думаю про Агар. Історія Агарі цікава. Це та жінка, яка завагітніла дитиною Авраама, коли йому набридло чекати, коли розкриється Божий план. Все швидко ускладнилося, і незабаром Агар вигнали з дому. Розбита й самотня Агар опинилася біля джерела води в пустелі. Коли вона сиділа біля колодязя, почуваючись невидимою й пригніченою, з’явився Бог. Бог побачив Агар і ласкаво поговорив з нею. Він вилив Свою любов на неї, коли вона найбільше цього потребувала. Бог розумів її біль і співчував її ситуації. Потім Бог обсипав її обіцянками щодо майбутнього, сповненого надією. Агар була настільки зворушена Божою любов’ю, що назвала колодязь, де вона була, «Бір Лахай Рой», тобто колодязь Живого, Хто бачить мене. Можливо, ви зараз відчуваєте себе невидимими. Можливо, ви відчуваєте себе забутими. Вам не потрібно звертатися до жалю до себе. Є Бог, який бачить вас. Він знає вас по імені і знає, де вас знайти у вашій розбитості. І що найголовніше, Він ніколи не відпустить вас. 

Питання: 

Коли ви почуваєтеся найбільш непомітними і забутими? Як знання того, що Господь бачить вас, додає вам сміливості процвітати сьогодні?