Хліб Наш Щоденний Великдень: Дивовижна благодатьЗразок

Батько, який біжить



Батько щодня витягував шию, дивлячись на далеку дорогу, чекаючи повернення сина. І щовечора він лягав спати розчарований. Але одного разу з'явилася цятка. Самотній силует стояв на тлі багряного неба. Може це мій син? — здивувався батько. Потім він побачив знайому ходу. Так, це має бути мій син! І ось коли «батько ще здалеку побачив, що він наближається, і сповнився милосердя до нього. Він побіг назустріч синові, обняв його й поцілував.» (Лк. 15:20)



Примітно, що патріарх сім’ї зробив щось, що вважалося недостойним у культурі Близького Сходу, — він побіг зустрічати свого сина. Батько був сповнений радості від повернення сина. Син не заслужив такого приймання. Коли він попросив у батька свою частку спадщини й пішов з дому, він ніби бажав батькові смерті. Але попри все, що син зробив своєму батьку, він усе ще був його сином (вірш 24).



Ця притча нагадує мені, що я прийнята Богом через Його благодать, а не через мої заслуги. Це запевняє мене, що я ніколи не опускаюся настільки глибоко, щоб Божа благодать не могла досягти мене. Наш небесний Батько чекає, щоб прибігти до нас з розпростертими обіймами.



— По Фан Чіа. Ми заслуговуємо на покарання та отримуємо прощення; ми заслуговуємо на Божий гнів і отримуємо Божу любов.