Зустрічайте нового себеЗразок

Чудово зроблені

«Тадам!» — вигукнула вона, вистрибуючи в центр кімнати з нестримним розмахом будь-якої чотирирічної дитини в пачці. Це був вечір її танцювального концерту, довгоочікувана подія для людини, яка не розуміє часу. Її радість випливала з її осяяної посмішки та блискучих очей, як вона мріяла про те, що її піруети, котрі ще розвиваються, можуть зібрати оплески її родини. І аплодисменти вона отримувала б від інших на концерті. Хто б не вболівав за чудові зусилля маленької пів пінти, яка вчиться танцювати?

О, як цінно бути маленькою дівчинкою. Це священний час, коли відчуваєш радість, роблячи те, що любиш, незалежно від результату. Як швидко це зникає, коли настає зрілість. Занадто скоро її танці заради задоволення замінять змагання за найкращу. Більше не буде достатньо «просто розважатися»; замість цього вона повинна стати номером один.

Цікаво, чи це те, що відбувається з нами, коли ми бачимо, як Бог створив нас?

Чи ми починаємо вірити, що ми дивовижно створені Богом Всесвіту, не дбаючи про те, як Його дивовижність проявляється в усіх інших? Я впевнена, що психологи зможуть точно визначити віху розвитку, яка змусить нас більше не дивитися сліпо на Божий задум і раптом виявити, що ми оцінюємо роботу нашого Творця у спосіб, який ніколи не передбачався.

А що, якби ми припинили порівняння й натомість вистрибнули в центр кімнати й вигукнули: «Тадам!» у величному жесті вказівки на казкову творчість Бога? О, можливо, це здавалося б надто зухвалим, надто незрілим, надто позбавленим пристойності. Ну можливо. Але я думаю, що так само ми з любов’ю дивимося на чотирирічну дитину в пачці, радіємо, коли підбадьорюємо її бурхливими оплесками, Бог дивиться на нас і буде в захваті, якщо ми нарешті приймемо нашу «тадам» на знак вдячності за Його дивовижно й чудово створену роботу.

Трансформуйтеся

1. Де ви бачите Божий «дивовижний і чудовий» слід у своєму житті?

2. Як би виглядало ходити в цій правді?

3. Як ви можете вказати на «дивовижний і чудовий» слід на чиємусь житті сьогодні?