Мир — це ОсобаЗразок

Довіра приносить мир

Після звичайного довгого дня служіння та віддавання Свого життя для інших Ісус сказав Своїм учням: «Перепливемо на інший берег озера» (Марка 4, Матвія 8). Він нічого не сказав їм про раптовий сильний шторм. Він знав? Можливо, а може й ні. Але чи справді це має значення? Ісус цілеспрямовано запланував відпочинок, і Він знав, що робити під час шторму. Знесилений, Він заснув. 

Несподівано «налетів штормовий вітер, хвилі перехлюпували через борт, й човен вже був майже повен води. Але Ісус на кормі спав собі на подушці» (UMT). Я впевнена, що учні промокли від хвиль і проливного дощу. Переляканий Петро кидається до Ісуса і будить Його: «Вчителю! Невже Тобі байдуже, що ми гинемо?» 

Ісус вгамовує бурю Своїми словами та присутністю. «Тихо! Заспокойтеся!» Він говорить це Своєю рідною мовою — миром, і лютий вітер стихає, і розбурхане море повністю заспокоюється. 

У наших власних обставинах переважну більшість часу ми ставимо ті самі егоїстичні запитання, що й учні: «Тобі справді немає діла до мене? Чи Ти не бачиш мене з моїми потребами та страхами? Де Ти, Боже? Я ось-ось помру тут! Чому Ти не робиш нічого в моїй ситуації? Ти спиш?

Але Ісус ставить нам те саме запитання, яке поставив Своїм людям після того, як угамував люту бурю. «Чого ви злякалися, маловіри?» Це основне запитання: Чому я так боюся? Де моя довіра? Чи не стала вона слабшою через моє неправильне мислення?

Швидше за все, так. Більшість наших найбільших штормів буде відбуватись у нашій свідомості.

Наш мир і наші реакції підуть у напрямку, в якому ми дозволимо розуму вести нас. Наш ворог використовує будь-яку можливість, щоб украсти нашу довіру, і зловісно посміхається, коли наші думки ведуть нас до найгіршого сценарію. Він зустрічає нас у «чому», «якби тільки», «слід було». Він хоче, щоб ми погодилися з його гучною, нескінченною брехнею. Бог вас не бачить. Йому байдуже. Він покинув вас у вашій найбільшій потребі. Спрямовує вас саме до такого вибору. Ви вже програли! І якщо ми з ним погодимося, він виграє.

Ісус ніколи не зустрічає наші бурі звинуваченнями. У любові й лагідності Він ставить просте запитання: «Чого ви злякалися? Ви ще не навчилися Мені довіряти?»

Довіра ніколи не буває легкою, тому що вона пов’язана з ризиком. Довіра — це моє бажання бути вразливим до ваших дій і намірів. Сорок шість років тому я ризикнула і поклялася довіряти своєму майбутньому чоловіку всім серцем. Його вірність мені всі ці роки, навіть у найважчі часи, змушує мене відчувати себе в безпеці та дає мені спокій. Я не ставлю під сумнів його наміри. Я йому довіряю, бо знаю його. 

Це також стосується Бога. Наша довіра Богу — те місце глибокого внутрішнього миру, яке походить від упевненості в тому, що ми вважаємо правдою про Нього. Чим більше ми знаємо Його, про Його любов і незмінний характер, тим більше ми будемо Йому довіряти. Досконалий мир приходить, коли ми зосереджуємось на Ньому і віримо, що Його наміри щодо нас завжди добрі, тому що Він добрий. 

Страх і занепокоєння не слід впускати. Вони готові увірватися коли нам стає важко. Але мир приходить тоді, коли ми відважно запрошуємо Ісуса в наші бурі, важкі стосунки та важкі обставини. Мир — це не відсутність труднощів, це присутність надійної Людини, яка бачить нас, піклується і ніколи не покидає нас. Він говорить до наших страхів, наших «чому» та «що якби»: «Тихо! Заспокойтеся!» 

Якщо мир і безпека занадто слабкі або взагалі відсутні, можливо, ви довіряєте чомусь іншому більше, ніж Особі Ісуса Христа, Яка є Миром? Він говорить до всіх нас: «Чого ви злякалися, маловіри?»