Вдихніть Духовну Пристрасть у Ваш шлюбЗразок

"Одружений як монах"



Чи це не правда, що більшість шлюбних сварок трапляються через розчарування у своїх партнерах? Ми хочемо, щоб вони були кимось, робили щось чи розуміли щось, але вони цього не роблять, і ми починаємо себе жаліти. Ми дійсно хочемо, щоб вони любили нас так, як любить нас Бог. Ми очікуємо, що вони розумітимуть, що у нас був важкий день; розумітимуть, що ми лукавимо, коли кажемо: "Не хвилюйся. Це неважливо. Мені не треба нічого особливого"; розумітимуть, що нам треба, щоб вони були сильними або м’якими, поступливими або непохитними, тільки тому, що ми потребуємо цього від них. Якби вони справді нас любили, то вони б розуміли, чи не так?



Будьте чесними: ви так частенько почуваєтесь і вважаєте, правда?



Водночас ви ж усвідомлюєте, що це є непосильним тягарем для близької людини, чи не так?



А що якби я обрав "шлюб монаха"? Що якби я вирішив, що буду надіятися лише на Бога, не очікуючи нічого від мого партнера, але повністю покладаючи всі свої потреби на Нього, включаючи душевні та потребу в спілкуванні?



Тоді замість обурення тим, що моя половинка чогось не робить, я буду враженим (у хорошому сенсі) кожною дрібницею, що вона робить. Я буду сповненим подяки замість обурення.



Чи не навпаки трапляється в шлюбах? Коли ви зустрічаєтеся з кимось, і він для вас робить щось приємне, то ви думаєте: "О, як це чудово!" Якщо ви виходите заміж, а він не дарує стільки подарунків, скільки ви очікували, то ви думаєте: "І це все, що він може мені дати? Отакої!"



Ось тому я хочу мати "шлюб монаха", з перевагами проживання з благочестивою дружиною, але зі ставленням ченця. Тобто, не очікувати нічого, покладатися на Бога та бути щиро вдячним за все, чим моя дружина вирішить мене благословити.



* Чи ваше ставлення до партнера сповнене вдячності, чи образи? Як "шлюб монаха" може покращити ваші стосунки з ним?