Докази Христового ВоскресінняЗразок

Відповідь критикам Воскресіння 

Одним із тверджень, які висувають критики проти воскресіння Христа є що "Христос насправді не помер на хресті!" Дане звинувачення відоме як "теорія непритомності". Згідно з теорією, Ісус втратив свідомість або знепритомнів від виснаження, болю та надмірної втрати крові. Більше того, коли його поклали у гробницю, Він якимось чином ожив завдяки прохолоді та вологому середовищі, що панувало в гробниці. Пізніше, опритомнівши, Він вийшов з неї і з'явився Своїм учням, які помилково припустили, що їхній Вчитель воскрес із мертвих!

Усупереч цій теорії, потрібно знати, що за римським звичаєм, римські кати поплатилися б життям, якби підсудний уникнув кари. До того ж, описи події в Євангелії підтверджують той факт, що Ісус помер на хресті, і це було перевірено римським воїном, який переконався у смерті Христа, проколовши списом Його бік, з якого вибігла кров та вода. Саме після цього підтвердження воїни зрозуміли, що не було потреби ламати Йому ноги, щоби пришвидшити Його смерть. 

Окрім того, теорія непритомності звучить досить правдоподібно, поки ви не візьмете до уваги декілька дуже важливих питань, а саме: А. Чи можливо повірити, що Він вижив би, провівши три дні у вологій печері без їжі, води та медичного догляду? Б. Чи вижив би Він, бувши замотаним у бальзамований саван? В. Чи мав би Він силу звільнитися від поховального одягу? Г. Чи Він зміг би відкинути важкий камінь, що закривав вхід до гробу і в той же час здолати римську сторожу? Д. А після того Він мав би пройти милі пішки Своїми пробитими ногами? Ці та багато інших питань кидають великий виклик даній теорії. 

Фактично, з цією теорією неодмінно виникатиме більше питань, ніж відповідей, які вона спрямована надати стосовно воскресіння. Німецький критик Давид Штраус, який узагалі не вірить у Воскресіння, у своїй книзі "Життя Ісуса для людей" зазначає: "Неможливо, щоб хтось, хто щойно вийшов із гробу напівмертвим, хто ледве пересував ноги, будучи слабким і хворим, хто потребував медичного лікування, перев'язування ран, зміцнення та ніжного догляду, і хто врешті помер від страждань, міг коли-небудь справити на своїх учнів враження переможця над смертю й могилою; Князя життя. Це лежало в основі їхнього служіння в майбутньому. Така реанімація могла лише послабити враження, яке Він справив на них за життя і через смерть, або в кращому випадку мала б елегійний мотив, але аж ніяк не змінила б їхнє горе на ентузіазм чи піднесла благоговіння до поклоніння".