Буття 37:20-28

Давайте вб’ємо його й кинемо до сухої криниці, а самі скажемо, що його розірвав дикий звір. Тоді побачимо, що вийде зі снів його». Почувши це, Рувим вирішив урятувати Йосипа і сказав: «Не треба вбивати його». Рувим додав: «Не будемо проливати кров. Киньмо його в колодязь у пустелі, але не піднімемо руку на нього». Рувим хотів урятувати Йосипа, щоб він повернувся до батька. Коли Йосип підійшов до своїх братів, вони схопили його й зідрали гарний різнобарвний плащ, що був на ньому. Потім кинули Йосипа до колодязя. Колодязь був порожній, води в ньому не було. Потім вони сіли їсти. А як підвели очі, то побачили караван купців, що йшли з Ґілеада. Їхні верблюди були нав’ючені прянощами, бальзамом та миррою. Ішли вони до Єгипту. Юда мовив до своїх братів: «Що за користь нам із того, що ми вб’ємо нашого брата і приховаємо його смерть? Ходімо продамо його ізмаїльцям. Хай не буде його крові на наших руках, адже він наш брат, наша плоть». І брати погодилися з ним. Коли мидіанські купці проходили повз них, вони витягли Йосипа з колодязя й віддали його купцям, а ті зібрали його в Єгипет.