Приповiстi 7
7
1Сину мій! хорони слова мої, й заповідї мої ховай у себе. 2Хорони заповідї мої й жий, і науку мою, як зїницї очей твоїх. 3Понавязуй їх на палцї собі, й понаписуй їх на скрижалях серця твого. 4Скажи премудростї: Ти сестра моя! а розум назви рідним (братом). 5Щоб вони давали острах тобі від жінки чужої, що мягкими словами промовляє. 6Ось, я раз дивився кріз крату в вікно у моїй домівцї, 7Та й побачив серед недосьвідних, - постеріг між молодими людьми нерозумного молодика, 8Що йшов близенько її переулок і простував до будинку її при дорозї, 9В вечірні сумерки, в нічній темряві й мороцї. 10І ось - зустріч йому йде молодиця в блудничій одежі, і хитрим серцем, 11Щебетлива й невгавуща; ноги її не втерплять перебувати в домівцї в себе: 12То на улицї, то на майдані, і переулках кує вона зраду. 13От і обняла його, поцїлувала та й каже без сорома в лицї: 14В мене мирна жертва: сьогоднї я сповнила обітницї мої; 15Тим і вийшла на зустріч тобі, щоб тебе відшукати, та й - знайшла тебе; 16Постелю мою вслала я килимами, квічастими тканинами з Египту; 17Почивальню мою запашила я миррою, алоєм та цинамоном; 18Ходи ж, будем до самого ранку впиватись пестощами, насолоджуватись любовю; 19Мужа бо дома нема, - вибравсь у далеку дорогу; 20Сакву грошей забрав він із собою, вернеться, як місяць у повнї засьвітить. 21Так і приманила його ласкавим щебетаннєм, взяла гору над ним солодкими словами. 22Як стій, пійшов він за нею, як ійде віл під обух, наче пес на ланцюг, наче олень під вистріл, 23Покіль стріла не пробє печінок йому наскрізь; так бідна пташка летить на сїло, й не знає, що воно їй на погибель. 24Слухайте ж, дїти, мене, приникайте до слів уст моїх. 25Нехай не надиться твоє серце на її дороги, не блукайся стежками її: 26Многих вона зранила й повалила й много сильних убила; 27Дом її - се битий шлях у преисподню, ведучий в саме мешканнє смертї.
Поточний вибір:
Приповiстi 7: UKRK
Позначайте
Поділитись
Копіювати
Хочете, щоб ваші позначення зберігалися на всіх ваших пристроях? Зареєструйтеся або увійдіть