До римлян 9:1-18

Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони ізраїльтяни, що їм належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь. Не так, щоб Слово Боже не збулося. Бо не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля, і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: в Ісаку буде насіння тобі. Цебто, не тілесні діти то діти Божі, але діти обітниці признаються за насіння. А слово обітниці таке: На той час прийду, і буде син у Сари. І не тільки це, але й Ревекка зачала дітей від одного ложа отця нашого Ісака, бо коли вони ще не народились, і нічого доброго чи злого не вчинили, щоб позосталась постанова Божа у вибранні не від учинків, але від Того, Хто кличе, сказано їй: Більший служитиме меншому, як і написано: Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів. Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зовсім ні! Бо Він каже Мойсеєві: Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись. Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує. Бо Писання говорить фараонові: Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по цілій землі Моє Ймення. Отож, кого хоче Він милує, і кого хоче ожорсточує.