Йов 37:10-24

Від Божого подиху лід повстає, і водна широкість тужавіє. Також Він обтяжує вільгістю тучу, і світло своє розпорошує хмара, і вона по околицях ходить та блукає за Його проводом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселенної, він наводить її чи на кару для краю Свого, чи на милість. Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чуда! Чи ти знаєш, що Бог накладає на них, і заяснює світло із хмари Своєї? Чи ти знаєш, як носиться хмара в повітрі, про чуда Того, Який має безвадне знання, ти, що шати твої стають теплі, як стишується земля з полудня? Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну, немов дзеркало лите? Навчи нас, що скажем Йому? Через темність ми не впорядкуємо слова. Чи Йому оповісться, що буду казати? Чи зміг хто сказати, що Він знищений буде? І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер перейде і вичистить їх. Із півночі приходить воно, немов золото те, та над Богом величність страшна. Всемогутній, Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить нікого судом та великою правдою. Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросердих не дивиться Він.