Буття 37:20-28

Тому тепер ходімо, вб’ємо його! Ми вкинемо його в одну з ям і скажемо: Лютий звір загриз його; і побачимо, що буде з його снами. Та Рувим, почувши, вирвав його з їхніх рук і сказав: Не губімо його душі! Не проливайте крові, вкиньте його он у ту яму в пустелі та рук не накладайте на нього, — сказав їм Рувим, щоб вирвати його з їхніх рук та повернути його батькові. І сталося, коли Йосиф прийшов до своїх братів, то вони здерли з Йосифа барвисте вбрання, яке було на ньому, і взяли, та й укинули його до ями — у порожній колодязь, в якому не було води. Вони сіли їсти хліб і, підвівши очі, побачили: ось мандрівники-ізмаїльці йшли з Ґалаада, а їхні верблюди були нав’ючені пахощами, смолою і миррою. Йшли вони, прямуючи до Єгипту. Тож Юда сказав своїм братам: Яка нам користь, коли вб’ємо нашого брата і скриємо його кров? Давайте віддамо його цим ізмаїльцям, а наші руки хай не будуть на ньому, адже він — наш брат, наше тіло! І брати послухали його. І проходили люди — мадіянці-купці, а брати витягли і вивели Йосифа з ями. Вони віддали Йосифа ізмаїльцям за двадцять золотих, і ті відвели Йосифа в Єгипет.