Вiд Луки 22
22
1Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься.
2А первосвященики й книжники стали шукати, як би вбити Його, та боялись народу... 3Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох. 4І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його. 5Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків. 6І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу... 7І настав день Опрісноків, коли пасху приносити в жертву належало.
8І послав Він Петра та Івана, говорячи: Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили ми. 9А вони запитали Його: Де Ти хочеш, щоб ми приготували? 10А Він їм відказав: Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, ідіть за ним аж до дому, куди він увійде. 11І скажіть до господаря дому: Учитель питає тебе: Де кімната, в якій споживу зо Своїми учнями пасху? 12І він вам покаже велику горницю вистелену: там приготуйте. 13І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, і зачали там готувати пасху. 14А коли настав час, сів до столу, і апостоли з Ним. 15І промовив до них: Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму. 16Бо кажу вам, що вже споживати не буду її, поки сповниться в Божому Царстві вона. 17Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: Візьміть її, і поділіть між собою. 18Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного, доки Божеє Царство не прийде. 19Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене! 20По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається. 21Та однак, за столом ось зо Мною рука Мого зрадника.
22Бо Син Людський іде, як призначено; але горе тому чоловікові, хто Його видає! 23А вони почали між собою питати, котрий з них мав би це вчинити? 24І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого. 25Він же промовив до них: Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. 26Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець. 27Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець. 28Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх, 29і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, 30щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих. 31І промовив Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. 32Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою! 33А той відказав Йому: Господи, я з Тобою готовий іти до в’язниці й на смерть! 34Він же прорік: Говорю тобі, Петре, півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене... 35І Він їм сказав: Як Я вас посилав без калитки, і без торби, і без сандаль, чи вам бракувало чого? Вони ж відказали: Нічого. 36А тепер каже їм хто має калитку, нехай візьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча. 37Говорю бо Я вам, що виконатися на Мені має й це ось написане: До злочинців Його зараховано. Бо те, що про Мене, виконується. 38І сказали вони: Господи, ось тут два мечі. А Він їм відказав: Досить! 39І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його.
40А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу. 41А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився, 42благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!... 43І Ангол із неба з’явився до Нього, і додавав Йому сили. 44А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю... 45І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби... 46І промовив до них: Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу! 47І, коли Він іще говорив, ось народ з’явився, і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!
48Ісус же промовив до нього: Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського? 49А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: Господи, чи мечем нам не вдарити? 50І, один із них рубонув раба первосвященикового, та й відтяв праве вухо йому. 51Та Ісус відізвався й сказав: Лишіть, уже досить! І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його. 52А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями... 53Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви... 54А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідкома.
55Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними. 56А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: І цей був із Ним! 57І відрікся від Нього він, твердячи: Не знаю я, жінко, Його! 58Незабаром же другий побачив його та й сказав: І ти від отих. А Петро відказав: Ні, чоловіче!... 59І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: Поправді, і цей був із Ним, бо він галілеянин. 60А Петро відказав: Чоловіче, не відаю, про що ти говориш... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав. 61І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. 62І, вийшовши звідти, він гірко заплакав! 63А люди, які ув’язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.
64І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: Пророкуй, хто то вдарив Тебе? 65І багато інших богозневаг говорили на Нього вони... 66А коли настав день, то зібралися старші народу, первосвященики й книжники, і повели Його в синедріон свій, 67і казали: Коли Ти Христос, скажи нам. А Він їм відповів: Коли Я вам скажу, не повірите ви. 68А коли й поспитаю вас Я, не дасте Мені відповіді. 69Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої! 70Тоді всі запитали: То Ти Божий Син? А Він їм відповів: Самі кажете ви, що то Я... 71А вони відказали: Нащо потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!
Currently Selected:
Вiд Луки 22: UBIO
Highlight
Share
Copy
Want to have your highlights saved across all your devices? Sign up or sign in
British and Foreign Bible Society 1962